Той бідолашний чоловік

1. Я хочу вам розповісти Про те, як майже кожен рік З’являвся на моїй путі Той бідолашний чоловік. Хто він такий, не відав я І не питав його ім’я, Але очей його тепло В мені любов’ю проросло.

2. Зайшов до мене він колись, Коли вечерять я сідав. Вмирав від голоду мій гість, І я свій хліб йому віддав. Він взяв його, благословив І їв, але й мені вділив. Було це наче уві сні — Хліб здався манною мені.

3. У скелях, біля джерела Його я знову відшукав. Неподалік вода текла, А він знесилений лежав. Коли ж підняв його з колін, Три повних чаши випив він, Тоді й для мене зачерпнув — З тих пір про спрагу я забув.

4. Коли дерева вітер гнув І сніг у вікна порошив, Знайомий голос я почув І швидко двері відчинив. Його я щиро привітав І на печі йому послав. Я ж на підлозі спати ліг — Неначе біля Божих ніг.

5. На нього я натрапив знов Далеко від міських застав. Із ран його точилась кров, Він ледве дихав і стогнав. Я все зробив, щоб він не вмер, І я дивуюсь дотепер, Бо рани я йому промив, А серце я своє зцілив.

6. Востаннє я його зустрів В сирій в’язниці, в темноті. Хоч він нічим не завинив, На страту вранці мав іти. Він попросив відповісти: “Чи смерть за мене приймеш ти?” І я тоді, здолавши страх, Кивнув йому і мовив: “Так”.

7. “Дивись на Мене”, — Він сказав, І я крізь сльози на очах Узрів, що мій Знайомець мав Сліди Голгофи на руках. І він ім’я моє назвав, За плечі взяв і обійняв. І тихо мовив Цар царів: “Ти все для Господа робив”.